Слава Стецько и ОУН

[Моргенштерн]

Две статьи из старой газеты 2000 года позволяют по-новому взглянуть на фигуру Славы Стецько, руководительницы ОУН-б.

ЛИСТ ТЮШКИ НАТАЛІЇ до пані Слави Стецько

НЕСКОРЕНА НАЦІЯ, Серпень 2000

(Наталія Тюшка – вдова Осипа Тюшки, керівника ЗЧ ОУН в Австрії )

Вже довго збиралась до тебе написати, але не виходило. Хочу, щоби той лист залишився для історії ОУН. Ти показуєш людям в Краю одну сторону медалі, яку сама придумала, я покажу другу - правдиву, щоби знали, яка ти є в дійсності. Я була дуже тяжко хвора на серце. Кілька разів мусили мене відводити на клініку, тому пишу щойно сьогодня. Зі мною може бути всяко, але ти не тішся, бо мої перші кроки до смерти будуть скеровані до тебе. Я тебе витягну за лапи (не смійся). Я тобі й Славкові Осипа не забуду! Ви обоє вкоротили йому життя! Викінчуючи морально. Хвороба лиш докінчила. Мені казав лікар: «Пані, ваш муж чимсь дуже переймається, це недобре, бо журба може спровокувати приспану хворобу». Що я мала на це сказати? Що його найліпший «приятель» постарався про це? Я написала була Славкові, де згадала що він не був вартий мати такого приятеля, яким був для нього Осип. Листа Славкові доручили до рук, без твоєї контролі. Може він давав тобі читати, як послушний муж? Все можливе! Ти собі його підховала, роблячи з нього помело! Також увійде в історію ОУН як такий, що поставив жінчину кар'єру вище, як добро Організації! Ти знаєш добре, якби не Осип, Славко ніколи не був би Головою Проводу. Мудрик, вже по смерти Осипа, ще мені казав: «Це Осип посадив Славка на трон» На Конгресі Славко прирік Осипові, що тебе він забере від роботи, але слова не дотримав! Як можна шанувати таку людину?! Пригадуєш, як по конгресі я з тобою чекали на зупинці (Марієн пляц) і я сказала, що Славко має велику опозицію. Ти мені на це відповіла: «не дати грошей і буде по опозиції». Так потім ви робили. Мені найліпше подобається, як ти тепер зробилась великою «бандерівкою» ідеш по Краю і голосиш: «я приїхала до вас від бандерівців». Пригадуєш, як ви зі Славком обурювались, що ви не є жодні «бандерівці», «ми нацьоналісти» Як ви обоє «псьочили» на сл.п Степана. А тепер ти їдеш на посвячення памятників, ще й до того береш зі собою Софійку, як декорацію. Де ти маєш совість? Тож сл.п Степан «в гробі обертається», як ти відкриваєш пам'ятник, або промовляєш. Як так можна? Пригадай, як ти Славка наставляла проти сл п. Бандєри? Як критикували тебе, то ти все обертала, що то проти Славка, а тебе лиш так дочіпали. Пригадую, як ви ще жили на Ом-штрасе, ми були в кухні, приготовляли їдження, і прийшов Славко. Він почав виговорювати проти Степана, ти тоді сказала: «Славусь, ти нічого не говори, бо тут оборонця сидить» Або чи пригадуєш, як д-р Вальчев не хотів погодитись, щоби твоє імя стояло в редакційній колегії на книжці АБН «Ревю» Ти Славка вислала з ним говорити й переконати, але Славкові це не вдалось. Проф Орелецький погодився, бо його жінка працювапа в бюрі АБН і боялась втратити посаду. На другий день д-р Вальчев пішов до сл. п. Бандери на розмову. Як ви обоє вилазили зі шкіри - «яким правом Степан мішається і приймає на розмову Вальчева». Ти напевно не хочеш собі того пригадувати. Копи я приїздипа до Мюнхену, все мала розмову з Провідником. Він все мене просив поговорити з вами. Казав «ви добре з ними живете, може вас послухають» Казав, що непоро¬зуміння між ним і Славком була лиш ти! Ти всюду пхалась, бо хотіла (як сама казала) увійти в історію. Славко власне був тою драбиною, по якій ти лізла до гори. А справа з Кудрицьким? Доки ти була жінкою Славка, то була ваша приватна справа. Але, як ти пхаєшся на Голову Проводу, це вже інша справа. Тут мусиш мати чисту камізепьку! Чи хочеш, щоби казали, чи писали що «голова бандерівців була коханкою большевицького агента»? Ти може вже й про це забула? Тоді та справа була дуже голосна. Я мала те щастя, що якраз тоді була в Мюнхені. Пригадуєш, як ти хотіла Кудрицького пропхати на курси, які організував сл.п. Драбат, лише для членів Орг? Мене питав Драбат, чи Кудрицький є членом Орг... «бо пані Муха конче хоче, щоби він був на тих курсах». Я йому відповіла, щоби написав до Осипа, який був в той час в Інзбруці, бо я не орієнтуюсь Драбат так і зробив. Осип дав негативну відповідь. Пригадую, як ти казилась, що не вдалось пропхати Кудрицького на курси. Славко цілий час бомбордував Осипа листовно «забери Кудрицького і забери Кудрицького» То була страшна афера. Славко з того приводу дуже терпів. Деж була та свята любов до Славка, про яку ти все говорила? Осип таки забрав Кудрицького до Австрії. По якімсь часі я приїхала знову до Мюнхену На Цепеліні зустріла сл.п. Ленкавського. Він сказав мені: «Кудрицький приїхав. Був в друкарні, ставив горілку і казав, що дуже хотів би переїхати до Мюнхену й працювати на Цепепін. Тепер пішов десь з Мухою на розмову, може до готелю? (при тім усміхнувся) Поговоріть на ту тему зі Славком, що він на це скаже, бо Муха може взяти Кудрицького до праці в АБН». Я домовилась зі Славком і ми зустрілись, в тій кав'ярні, що біля мосту Славкові було дуже неприємно. Казав, що буде найкраще, як ви виїдете до Америки. Дальша історія з д-р Галамаєм! Боже, як собі люди лаха дерли. Як Осип був в Америці, просив його один чоловік, щоби поговорити зі Славком, бо каже: «я говорив з Головою, але він мені сказав, що то річ потрібна для життя. Поговоріть, може вас послухає, бо де ж можна так публичитись?» Осип не говорив зі Славком на ту тему. Не хотів вмішуватись у ваші приватні справи. Але як ти хотіла бути Головою Проводу, то треба було добре подумати, чи ти можеш нею бути! Американські сенатори (не кажу вже про президента) дуже уважають, щоби їм не пришили якихось амуревних кавалків. А нас пхаєшся на Голову й не дивишся, які це може мати наслідки для Організації. Понабирала гоповства, які тільки були. Ти маєш щастя, що Славко помер, бо інакше не дістала б жодного. Цікаво, чому Славко не поділився а тобою? Чомусь навіть АБН тобі не дав. Тепер ідеш до Краю і там оббріхуєш чесних пюдей. Яка то велика співпраця була між сл.п. Бандерою і вами? А чи пригадуєш як пані Слава Бандера викинула тебе з хати! Як я була в Мюнхені, мене пані Слава запросила на обід, а тому, що я не знала як до них їхати, ти зголосилась мене запровадити. Як пані Слава побачила, що ти прийшла зі мною, була дуже недобра. Розмова зійшла якось на гроші, тоді пані Слава сказала: «Найбільше грошей іде за вами, пані Мухо. Ви не дивитесь на інших, лиш коби вам стало на ваші абенівські цирки»! Так слово по слові й пані Слава сказала: «Найкраще буде, як ви, пані Мухо, підете геть». Мені було дуже неприємно. Я не знала, що ти не була бажана. Жалувала Славка, що він під твоїм впливом змінився на гірше. А по смерти сл.п. Степана Бандери, ти заходилася давати інтерв'ю до газет і появилась в газеті знимка сл.п. Степана - а з боку стаття про тебе. В такий прикрий час не робили з того великого шуму. Пані Слава Бандера мені оповідала таке: «Прийшли діти з газетою до мене й кажуть, мама тут є також про тебе написано, я прочитавши сказала, діти тут не про мене, лиш про пані Муху, яка жирує навіть на смерти вашого тата». Тоді власне вперше почала ти себе називати «Славою». Чому соромилася свого імени Анна-Євгенія? Яле Ярослав і Слава ліпше до себе пасують. А пригадуєш, як ти їздила «підробляти» грошей до Англії? (ще й мене підмовляла) «ті селепки дуже тішаться, як до них хтось приїде з рефератом». Це були люди, які дуже жертвували на наші ціпи! Але в тебе був пароль «брати де дається і скільки дається». Того ти притримувалась цілий час Тепер вже ніхто тебе не контролює, то я собі уявляю, як ти рядиш. Тепер робиш такі самі цирки з ОУН, як колись з АБН. Возиш зі собою потаковичів до Краю й дуриш, що всі є за тобою. А чому не скажеш, скільки стоїть старих заслужених членів осторонь? Але твоя брехня (так як кожна) вилізе на верх. Славко також думав, що вічно буде жити, яле прийшов час і пішов, залишивши всі гоповства. Ти також не є вічна. Ага, чому ти не скажеш своїм АБНівським приятелям-словакам, щоби настояли на своїх приятелів-земляків, щоби ті на Пряшівщині не асимілювали наших українців, а також не пхались на Закарпаття! Що то за приязнь? То лиш вміли позасідати під прапорами на АБНІвських конгресах. Добре покійний Бандера їх усіх називав «сатрапами»! Я, між іншим, прочитала в газєті, що комінярі роблять в Парижі з'їзд. Може поїдеш і ще придбаєш одно головство? Лиши Край в спокою. Досить на еміграції напсувала людям крови. Тепер сміються з бандерівців, що вже нікого не мають, лиш одну Стецькову. Тобі байдуже, як оцінюють тепер Організацію, бо в тебе лиш твоя слава й розголос є важні. Правда, ще до того доходять гроші, які ти дуже любиш. Я мусіла написати до тебе, бо той лист розішлю в народ. Ти мені улегшила роботу, бо виступаєш публічно як легальна особа. Мені вистарчить вислати до кількох репортерів, газет чи радіо в Україні, ті вже докінчать роботу. Ті, як тобі напишуть хто очопює тепер ОУН. Я підписуюсь своїм прізвищем, так що це не є жадний наклеп! Ти добре прочитай і пригадай собі це все. Я пишу правду! Не кажи, що це проти Організації (як колись казала, що то все було проти Славка). Правда мусить вийти на верх. За ту Організацію згинуло багато жертвенних людей, не на те, аби тепер ти стояла на чолі тої Організації. Вже досить доробилась - можеш відійти. Тепер ти топчеш стежечку до уряду в Україні, бо вже громадянство й мешкання придбала. Тобі якби ком. номенклатура запропонувала якесь головство й співпрацю, то ти на це напевно пішла б, бо ти з чортом запожиш спілку аби лиш зробити кар'єру! Тепер будеш зіставляти людей, щоби тебе боронили. Правди не закриєш! Я лиш поверховно зачепила деякі справи, але як хочеш, я напишу докладніше. Знаючи твої методи, я забезпечилась нотаріально. Якби щось сталось зі мною, або з моєю родиною, будуть тебе тягнути до відповідальности! Хочеш розголосу - можеш його мати!

Наталка Тюшка


.........................................................................................


Степан Мудрик-Мечник

Відкритий лист п. Славі Стецько

(Степан Мудрик (Мечник) (1919-2004) – керівник розвідки ЗЧ ОУН)

Шановна пані Славо Стецько!


Дмитро Сусік, повітовий провідник ОУН Бібрського повіту (тоб¬то, Вашого повіту) писав, що в 1969 р. КГБісти арештували довго розшу¬куваного Андрія Демчишина, який на слідстві признався до всього, що ро¬бив. Він також сказав, що в червні 1941 р. в його селі ВІльхівці перебу¬вали Ярослав Дякон, він сам і Євгенія Музика, тобто Ви.

Слідство проводив чекіст В.П. Клименко, Ярослав Дякон загинув у боротьбі, Дмитра Сусіка арештовано, за Музикою видано розшук. Дмитро Сусік вже раніше відбув 10-літне ув'яз¬нення. Тепер його тримали в тюрмі на Лонцкого у Львові. Але він всі зізнання Демчишина заперечував і після піврічного затримання в тюрмі був звільнений.

Служба Безпеки ОУНр в діяспорі постійно інформувала членство про те, як поступає КГБ з особами, що жи¬вуть в діяспорі, але якими воно ці¬кавилося. Про це і Ви були докладно поінформовані.

Коротко опишемо ці методи заці¬кавлення. КГБ розшукував родину особи, що жила на еміграції, і слідку¬вав за контактом родини з нею, або допомагав такий контакт встановити. Якщо такий контакт існував чи був встановлений з особою на емі¬грації, тоді часто ця особа, щоб ряту¬вати родину в Україні від репресій, деколи за намовою родини, йшла на домовлення з КГБ. Тоді КГБ не переслідував родину, а навіть деколи родина користувалася матеріяльною піддержкою.

Якщо особа на еміграції не йшла на пропозиції родини з України, тоді родину переслідували, дітям такої ро¬дини закривали дорогу до вищих на¬вчальних закладів. А проти особи, що жила на еміграції, совєтська пропаган¬да розгортала акцію по радіо, деколи в телебаченні та в окремих брошур¬ках, вела різні наклепи, провокації, ширила звинувачення в різних виду¬маних злочинах. Коли особа на еміг¬рації виглядала для КГБ особливо не¬безпечною, тоді чекісти фабрикували так звані «докази» про її злочинну діяльність є минулому, вимагали її видачі до СССР.

Так було, наприклад, з такими чле¬нами ОУН як Іван Кашуба та Степан Мудрик. Такої злосливої пропаганди проти Вас не було. Десь у половині сімдесятих років до Вас до Мюнхену приїхала з Польщі чи через Польщу Ваша сестра Мариня. Виходить, Ваша родина знала Вашу адресу. Не можна припускати, що її не знало КГБ. Цікаво було би знати, хто і як допоміг Вашій сестрі (яка не була на¬лежно розвинута) приїхати до Мюнхена. Теж кажуть, Що Ваша родина не була репресована. Брата Ви опісля спровадили до Києва. Люди ставлять собі різні питання. На них Ви повинні дати вичерпну відповідц, щоб не було невірних інтерпретацій.

З повагою до Вас —такою, на яку Ви собі в мене заслужили.

Степан МУДРИК-МЕЧНИК
Німеччина, Новий Упьм
січень 2000 року

[Моргенштерн]

http://archive.khpg.org/en/index.php?id=1216032714

интервью Богдана Ребрика, диссидента и основателя музея диссидентского движения.

В частности, очень интересно о том, чем реально занимались ОУН и АБН в Мюнхене (да ничем, денежки от спонсоров кассировали).

Б.Р.: Я теж десь маю її фотографії. Я жив у них з тиждень, вони мене запрошували. Ан-на-Галя постійно підтримувала зі мною контакти. А тепер уже, коли пішов у ту Верховну Раду, все розгубив. Розумієш, я дуже був начитався тих брошур проти націоналізму, які че-кісти видавали, і для мене ця Цепелінштрассе, 67, де отой Антибільшовицький блок народів, – це була вершина. Як я молився і просив Бога, як би мені туди потрапити!
І ось уяви собі, 22 січня 1989 року, четверта година після обіду, літак сідає, мене маса людей зустрічає. Я відразу сказав, що повернуся назад, щоб вони не думали, що я приїхав сюди назовсім, – я приїхав полікуватися, розказати вам про ситуацію в Совєцькому Союзі і в Україні, і повертаюся назад, бо центр боротьби з більшовиками тепер у Києві – це на ці-лий світ відомо. І що мене вразило – наші люди прийшли, а ніхто не святкує День Незалеж-ності, ні День Злуки. Ніхто про це не згадує. Думаю, Бог з ним. Хочу в АБН. 23-го мене ве-зуть туди. Привезли. А там бичня, три бичі сидять, нема ніякого центру! Прекрасне приміщення. Я тобі кажу, Василю, коли я, вийшовши з машини, прочитав на будинку "Цеппелі-нштрассе, 67", з одного боку німецькою, з другого українською, що то штаб ОУН-революційної, що то штаб Антибільшовицького блоку, – я собі уявляв у тюрмі, що там зі-брані представники поневолених народів… Прийшов туди, а там увесь блок – три людини: чеченець, румун і естонка, які не мають де жити. І кажуть, що то Антибільшовицький центр. Все примітивно, і кагебня, куди не повернешся, в тому Антибільшовицькому центрі. Самі кагебісти. На других, на третіх посадах – а я їх відчуваю по духу.
В.О.: На нюх?
Б.Р.: Я почав Славі казати. А тут Мудрик ходить, Кашуба (Кашуба – це голова Служби Безпеки, а Мудрик – це з "Визвольного шляху" редактор, Степан Мечник, що тепер ту Сла-ву довбе на кожному кроці). Я їм кажу: "Слухайте, я з України. Страшні речі – ви живете тридцятим роком!"
Не сприйняли вони мене. Слухаю: Надійка Світлична – ворог. Це вони кажуть. Петро Григоренко – агент Кремля, Плющ Леонід – агент Кремля. Вони що – подуріли? Я почав говорити з ними по-доброму, переконувати. Нічого в мене з цього не вийшло, оголосили й мене агентом, тому що я першим приїхав туди і маю намір повернутися. Більше того, люди до мене поперли. Я тобі покажу, у мене купа фотографій, все познімано. Люди мене пита-ються, чи треба їхати в Україну. Я кажу, що треба їхати. Ну, якщо ти там боровся, знаєш, що тебе можуть заарештувати, то не їдь. Але якщо ви себе нормально поводили, ніхто ні за що вас не осудить – можете їхати, дітей посилати. І люди почали жалітися: от моя дочка поїхала, а вони (Славині люди, ОУН-Б) оголошують, що це агент. А чому вони це роблять – бо вони страшні гроші витрачають ніби на допомогу в Україні, а ніде жодної марки не до-ходить – усе йде в кремлівські чекістські сейфи, туди, на Луб'янку. То вони бояться, щоб той, хто з України приїхав, не розповів, що ніхто ніякої допомоги не одержує, тому відразу оголошують його агентом. Так само й мене оголосили ворогом. Що я є ворог України, бо я говорю не те, що треба. Вони кажуть, що треба революцію, а я кажу, що треба повертатися в Україну. До речі, перекинули вони це й сюди. Не встиг я приїхати додому – я в червні 1989 року повернувся, – а тут уже були чутки, що приїжджав туди Ребрик і говорив там такі антиукраїнські речі, що нам волосся дибом ставало. Працювали проти мене і працюють до-нині – де тільки можуть, компрометують мене. Лише тому, що я знаю, хто вони такі.
Вони мене вербували в Брюсселі, Коваль там такий, Омелян. Вони обіцяли страшні гро-ші, думали, що я клюну. А я не клюнув. Я сказав, що були тут такі в Станіславі, ще в 1967 році мене вербували. Але то був ворог, а ви, великі патріоти, революціонери, думаєте, що я на те піду? Я відкинув то. Я вирвався від них, бо вони мене на три дні затримали – я був фактично арештований ними три дні, навіть не знаючи, що я арештований. Вони мене не випускали на вулицю. Я зірвав двері з петель і пішов по Брюсселю, не знаючи мови і не маючи грошей. Я мав триста німецьких марок у кишені – і пішов. Вони мене догнали, по-чали вибачатися – вибач нам, ми винні, туди-сюди, давай помиримося. Я відступив, а вони знову завдали по мені ще один удар, але за це тепер платять самі, бо справедливість є спра-ведливість, нікуди від того не подінешся.