C cайта http://www.simya.com.ua/articles/3/3912/
ЕРІК КОХ - АГЕНТ РАДЯНСЬКИХ СПЕЦСЛУЖБ?
ЕРІХ ЧЕРВОНИЙ
І ДРУГИЙ СТАЛІН
Життя Еріха Коха – між двома віхами-датами: 19 липня 1896-го і 12 листопада 1986 років. Відомо, що здобув комерційну освіту, був солдатом під час Першої світової війни. „Він у молодості захоплювався комуністичними ідеями, - констатує Віктор Суворов (Володимир Різун, одним із місць служби якого ще у чині радянського офіцера було Рівне). – Еріх Кох фактично стане другою людиною в німецькій компартії”. Подібно висловлюється й російський історик Григорій Набойщиков: „Еріх Кох – своєрідна фігура в оточенні фюрера. Аналізуючи його біографію, дуже важко позбутися деяких аналогій. Наприклад, під час бурхливої молодості Кох притримувався вкрай радикальних поглядів, тісно співпрацював із німецькими соціал-демократами”. Однак 1922-го він уже перебуватиме в лавах Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії, невдовзі заприятелює із самим Адольфом Гітлером. Та, ставши гауляйтером й оберпрезидентом Східної Пруссії, він за свої ліворадикальні, прокомуністичні погляди отримав прізвисько Еріх Червоний, до якого в роки Другої світової додалося ще одне – Другий Сталін.
У вересні 1941-го, виступаючи у Рівному перед керівництвом створеного 29 серпня Рейхскомісаріату, він буде цинічно відвертим: „Наше завдання полягає в тому, щоб вилучити з України все, до чого дійдуть наші руки... Від вас я чекаю найсуворішого ставлення до місцевого населення”. А 20 лютого 1943 року в інструкції, коли вже споруджувався бункер для рейхсканцлера (із системою підземних ходів), він нагадував: „Основним правилом поведінки з українцями я поставив вимогу: суворість і справедливість”.
Під час німецької окупації Еріх Кох мав фактично президентські повноваження. І в Україні, де за особистою вказівкою Адольфа Гітлера отримав посаду рейхскомісара, і в Східній Пруссії, де в Кенігсбергу був господарем апартаментів гауляйтера. А нині в кабінеті Еріха Коха – експозиція іконопису, де є й однин із найдревніших образів Богоматері. На варті цього палацу – старі клени і туї. Тут, у колись стольному Рівному, де перебувала найвища влада Рейхскомісаріату Україна, пізніше проводив наради Микита Хрущов, наказуючи вішати всіх, кого запідозрили у зв‘язках з українським націоналістичним рухом. Та всіх україноенависників усе-таки перевершив Еріх Кох, який не просто відкидав ідею Альфреда Ро-зенберга про доцільність існування Української держави під протекторатом Німеччини. Він зробив усе, аби спровокувати міжнаціональні конфлікти, перетворити життя мешканців нашої країни у тотальне пекло. Тому небезпідставно Віктор Ющенко писав своєму польському другові Адаму Міхніку: „Умови окупаційного режиму були особливо жорстокі в Рейхскомісаріаті Україна, яким керував Еріх Кох – брунатний кат України”.
КУЗНЕЦОВ ПРОСИВ У КОХА БЛАГОСЛОВЕННЯ НА ШЛЮБ
Але незадоволення політикою, яку втілював у життя рейхскомісар, висловлювали навіть німецькі структури. Отто Бройтігам 11 січня 1941 року в листі, адресованому Управлінню загальної політики, зазначить: „Мета – спокій та порядок у тилу військ і забезпечення безпеки постачання – на Волині не досягнута абсолютно”. Складалося враження, що критичну ситуацію намагався ускладнити сам Кох, який відповідав за певну стабільність на окупованій території.
Відповіддю на букет запитань щодо цієї персони може стати книга австрійця Хуго Манфреда Беєра „Туз Москви у боротьбі розвідок”. У ній він стверджує, що Еріха Коха (щонайпізніше 1943 року) завербували радянські спецслужби. Таке ж переконання висловив Степан Мудрик (Мечник), який очолював Службу безпеки Організації українських націоналістів.
Один із промовистих фактів – зустріч Еріха Коха з Миколою Кузнецовим, що відбулася 25 травня 1943 року. Радянський розвідник з документами Пауля Зіберта прийде до рейхскомісара разом із Валентиною Довгер, яка працювала в бюро перепусток (у цьому будинку, що поряд з нинішнім краєзнавчим музеєм, - банківська установа), аби просити благословення на шлюб. За однією з версій радянських історіографів, „невловимий месник” не вистрелив у Коха тому, що той обмовився про планування наступальної операції під Курськом, а Кузнецов вирішив доповісти про це в Москву. Наївно вірити, начебто рейхскомісарові України могли довірити таку конфіденційну інформацію, якою він так легко поділиться з якимось офіцером.
„Якщо взяти до уваги всі вдалі розправи М.І. Кузнецова над гітлерівськими бонзами, видається сумнівним те, що, перебуваючи в кабінеті у Коха, Кузнецов не вбив цього ката, - вважає російський історик Григорій Набойщиков („Невское время”). – Важко відокремитися від думки, що між М. Кузнецовим і Е. Кохом були якісь неформальні стосунки”. Крапки над „і” могла б розставити справа Миколи Кузнецова, яку КДБ передав російській ФСБ. Але її буде розсекречено лише 2025 року.
“ЗАЯВЛЯВ ПРО
СВОЇ СИМПАТІЇ ДО РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ”
20 листопада 1945-го в Нюрнберзі на лаві підсудних сидітимуть Герінг, Ріббентроп, Борман… Але Коха серед них не буде. Начебто його наполегливо розшукуватимуть контррозвідники, але екс-рейхскомісару вдавалося десь переховуватися. „Наприкінці сорокових років Еріха Коха несподівано виявили в радянській зоні окупації у Німеччині”, - констатує Григорій Набойщиков. Дехто вважає, що цією зоною була англійсьа. Якщо й так, то дивно, чому злочинця, на совісті якого смерті мільйонів українців, громадян Радянського Союзу, не судитимуть в СРСР.
Процес відбудеться у Польщі, яка тоді була цілком контрольована Кремлем. Еріх Кох, як засвідчує електронна „Вікіпедія”, „під час судової розправи заявляв про свої симпатії до Радянського Союзу, ставив собі за заслугу, що протидіяв планам А. Ро-зенберга утвердити на окупованій території Українську державу”. 1959 року, під час нового засідання, йому таки оголосять вирок - смертна кара. Але Еріха Коха ніхто не розстрілюватиме.
Він доживатиме віку в містечку Барчево, що на північ від Ольштина. Польські дисиденти оприлюднюватимуть інформацію, що ката України утримуватимуть у винятково гуманних умовах. Камера стане радше не місцем ув‘язнення, а прихистком від можливої розправи. Утім цю простору кімнату з кольоровим телевізором, бібліотекою (дозволяли нечувану розкіш – отримувати західну періодику) важкувато й назвати камерою. За що так віддячували катові України, який під наглядом лікарів спокійно відійде в інший світ на дев‘яносто першому році життя?.. Мовчать нерозтаємничені архівні справи, мовчать стіни колишнього рейхскомісаріату в Рівному, де Еріх Кох розкручував пекельний смертоносний маховик.
Віктор ВЕРБИЧ
От себя добавлю, что в кругах украинских националистов-эмигрантов даже и в конце 90-х никакой другой оценки Коха кроме как агента советских спецслужб не было. Еще об этом писал австриец Хуго Манфред Беер в своей книге "Туз Москвы в битве разведок" (Hugo Manfred Beer. Moskaus As im Kampf der Gheimdienste)
Похоже, эта история из тех, о которых говорят, что нет дыма без огня.